Телефон гарячої лінії - 0 800 504 425 – БЕЗКОШТОВНО! Мобільні номери: +38 068-951-25-13; +38 050-550-54-11 (Viber/Telegram/WhatsApp/Skype: Dostupna Osvita UA) у робочі дні з 9:00 до 18:00

Гаряча лінія у регіонах:

Краматорськ

0 800 50 45 22 – БЕЗКОШТОВНО!
+38 066 113 93 75
+38 097 904 71 91
Skype: Dostupna Osvita Kramatorsk
Сєвєродонецьк

0 800 50 45 11 – БЕЗКОШТОВНО!
+38 099 345 20 76
+38 097 983 65 31
Skype: Dostupna Osvita Severodonetsk

Херсон

0 800 50 45 70 – БЕЗКОШТОВНО!
+38 097 983 65 91
+38 095 875 74 99
Skype: Крим ДоступнаОсвіта

IV     - середина III тис. до н.е. - розселення племен трипільської культури на території України;

VI VII ст. Велике розселення слов’ян.

Терміни:

історичні джерела – пам’ятки на основі яких вивчається минуле людства

археологічна культура сукупність пам’яток, для яких характерна спільність території, часу та особливостей знахідок

палеоліт – давньокам’яний вік 1 млн.- 10 тис. р. до н.е.

мезоліт – середньо кам’яний вік10-6тис.р. до н.е.

неоліт – новокам’яний вік 6- 4  тис. р. до н.е.

енеоліт-  мідно-кам’яний вік 4-3 тис. р. до н.е.

бронзовий вік – період давньої історії, для якого характерно застосування першого штучного металу – бронзи 3-1 тис. р. до н.е.

ранній залізний вік - період давньої історії, для якого характерно застосування заліза.

 з ІХ  ст. до н. е.

ремесло – виготовлення предметів загального вжитку на замовлення або продаж

осілий спосіб життя – спосіб життя при якому люди постійно перебувають на одному місці , характерний для землеробів

кочовий спосіб життя – спосіб життя при якому люди постійно пересуваються з місця на місце, характерний для скотарів

колонізація – заселення незаселених територій

племінний союз – об’єднання племен з військовою метою.

Факти

Поява і розселення людей на території України.

Деякі  історики вважають, що предки сучасної людини вперше з’явилися на території України близько 1 млн років тому.  На думку інших – ця дата надто задавнена. Найдавнішим поселення стародавніх людей в Україні є стоянка біля села Королево в Закарпатті н а лівому березі р. Тиси.

В основу археологічної періодизації покладено матеріал з якого виготовляли  знаряддя праці.

Кам’яний вік:

Палеоліт (давній кам’яний вік) - 1 млн. р. до н. е. - 10 тис. р. до н. е. У період пізнього палеоліту постають релігія (ритуальні дійства) і палеолітичне мистецтво (магічні малюнки, різьблення по кістці). Язичницька релігія виникає у вигляді чотирьох основних форм:

анімізму - віри в душу, якою володіє кожен живий і неживий предмет;

тотемізму - віри у походження людини від єдиного пращура - тварини або птаха;

магії - чаклування перед полюванням;

фетишизму – поклоніння неживим предметам.

Мезоліт (середній кам’яний вік) - X-VI тис. р. до н. е.; У мезоліті винайдено лук і стріли- перший механічний пристрій.

Неоліт (новий кам’яний вік) - УІ-ІУ тис. р. до н, е. У неоліті відбулася так звана неолітична революція- перехід від привласнюючих(збиральництво, мисливство, рибальство) до відтворюючих (землеробство, тваринництво, ремесло) видів діяльності.

Характерні риси неолітичної революції

-Поширення нових способів обробки каменю - свердлення, шліфування і пиляння;

-перехід від кочового до осілого способу життя;

-приручення більшості свійських тварин: биків, свиней, кіз, овець;

-виникнення виробництва кераміки, прядіння і ткацтва;

-перехід від привласнючого до відтворюючого господарства;

-внаслідок демографічного зростання помітно зростає кількість і розміри поселень;

-відбуваються суттєві зміни в духовному світі та світобаченні людини.

Енеоліт (мідно-кам'яний вік;) - IV-III тис. р. до н. е.- трипільська культура

Бронзовий вік - III-I тис. р. до н. е.

Залізний вік -1 тис. р. до н. е. Затосування залізних знарядь, підвищило продуктивність праці, сприяло соціальному розшаруванню.

Трипільська культура — археологічна культура землеробів часів енеоліту, назва якої походить від назви села Трипілля на Київщині. Інша назва – «культура мальованої кераміки».  Розкопав і дослідив В. Хвойко в к. ХІХ ст.

Найдавнішими скотарями півдня України були середньостогівські племена (друга половина IV ст. до н. е.). Господарство середньостогівців поєднувало хліборобство й скотарство. Проте хліборобство тут відігравало значно меншу роль, аніж у трипільському середовищі. Середньостогівське населення одним із перших опанувало відгінне скотарство. Якась частина общини на літо залишала поселення і йшла з худобою вниз по Дніпру, де не лише випасала тварин, а й рибалила, полювала тощо. Більша ж частина общини проживала осіло, займаючись хліборобством, ремеслами, заготівлею фуражу для зимівлі худоби.Серед землеробських культур, що поширювалися на нашій території протягом V—IV тис. до н. е., найяскравіший слід залишила трипільська.

Кочовики за раннього залізного віку.

Кіммерійці — кочовий іраномовний народ, який примандрував з Нижнього Поволжя у причорноморські степи в IX ст. до н. е. й панував тут  до VІІ ст. до н.е. Його, очевидно, слід пов’язати з носіями зрубної культури, що залишила чимало пам’яток у Південній Україні (друга половина II тис. до н. е. — поч. І тис. н. е.). Кіммерійці занесли залізо на терени України, отже з ними пов'язаний початок залізного віку на наших степових просторах.

Скіфи  витіснили кіммерійців і проживали в Північному Причорномор’ї – в степах і лісостепах теперішньої України в другій половині VII ст. до н.е.  до ІІІ ст. до н.е. Геродот виділяв серед них царських скіфів, скіфів-кочівників, скіфів-орачів та скіфів-землеробів. Власне скіфами були степові племена царських скіфів і скіфів-кочівників. Інші — це народи, що були підкорені царськими скіфами та скіфами-кочівниками і належали до інших мовних груп та етносів. Основним заняттям кочових скіфів було скотарство. Найвідоміші скіфські поховання — це кургани Солоха й Гайманова Могила на Запоріжжі, Товста Могила та Чортомлик на Дніпропетровщині. Численні археологічні знахідки з цих поховань дають уявлення про особливий стиль скіфських виробів отримав назву «звіриного». Унікальну  Золоту пектораль (нагрудна прикраса) — було знайдено в кургані Товста Могила

У 513 р. до н. е. скіфи, об’єднавшись із сусідніми народами, перемогли перське військо на чолі із царем Дарієм І. Поразка Дарія принесла скіфам славу непереможних воїнів. Розквіт Великої Скіфії припадає на часи, коли там правив цар Атей, який загинув у віці 90 років у битві проти Македонії 339 р. до н. е. Військо македонців тоді очолював батько Александра Македонського Філіпп II. Міць Скіфії похитнулася, і на межі IV—III ст. до н. е. почався поступовий занепад скіфської держави. Через деякий час Велика Скіфія занепала через сутички із сарматами. Скіфи розчинилися серед інших народів, проте слід їх не загубився на українських землях.

Скіфські племена виснажили землю, утримуючи надто великі стада худоби, які спустошували зелений покрив країни. Це супроводжувалося ерозією ґрунту, епізоотіями (епідеміями тварин, які небезпечні й для людей), що стало причиною різкого зменшення населення. Крім того, спекотне літо, посуха та холодна зима посилили ці процеси. Така екологічна криза призвела до занепаду Великої Скіфії.

Сармати. На зміну скіфам у III ст. до н. е. в Причорноморські степи прийшли сармати. Тут вони перебували до ІІІ ст. н.е. Ці споріднені зі скіфами іраномовні кочовики походили з приуральсько-поволзьких степів. Як самі себе вони називали — науці невідомо. Йменням «сармати» їх нарекли греки та римляни. Вчені припускають, що ця назва походить від давньоіранського слова «саоромант», що означає «оперезаний мечем». Варто пам'ятати, що поряд з етнонімом «сармати» античні автори вживають й інші. Це пояснюється тим, що сармати жили племенами, кожне з яких мало свою назву, як-от: язиги, роксолани, сіраки, аорси, аляни тощо. За легендою, записаною Геродотом, яка відбиває часи матріархату, сармати походили від шлюбів скіфів з амазонками — безстрашними жінками-воїнами.

 

 

Заснування античних міст-колоній у Північному Причорномор’ї та Криму.

Найдавніша грецька колонія  в Північному Причорномор’ї -  Борисфеніда була заснована у VIІ ст. до н. е на  о. Березані (Очаківський район Миколаївської області). Грецькі колонії були полісами- містами – державами. Пізніше виникли Ольвія, Херсонес, Пантікапей, Тіра та ін.

Винятком була Боспорська держава з монархічним ладом, яка сформувалася у 480 р. до н.е. навколо міста Пантікапея. Боспорське царство об’єднувало 20 грецьких міст і скіфські племена Східного Криму, Таманського півострова і узбережжя Азовського моря. Свого розквіту царство досягло на зламі IV-III ст. до н.е. Але повстання пригноблених на чолі зі скіфом-рабом Савмаком, що спалахнуло в 107 р. до н. е. потрясло монархію: повстанці захопили столицю, вбили царя Персіда і проголосили правителем держави Савмака. Через кілька років виступ придушили війська понтійського царя Мітрідата. Савмака стратили, а Боспорське царство потрапило під владу переможця. Грецькі міста Північного Причорномор’я  остаточно зруйнували гуни (ІV ст.)

Причини Великої грецької колонізації

Демографічна - зростання населення внаслідок демографічного вибуху спричинило переселенські рухи;

торговельна - пошуки нових ринків збуту своїх товарів;

аграрна - до освоєння нових земель греків штовхала нестача землі;

сировинна - на нових землях греки шукали продукти і сировину, яких не вистачало на батьківщині (зерно, метали, будівельний ліс);

соціальна - переселення греків на нові землі відбувалося унаслідок соціально-політичних конфліктів: ті, хто програв вибори, - переселявся з прихильниками в інші землі;

воєнна - до пошуку нових земель греків примушувала агресія лідійців та персів;

етнічна - переселенський рух спричиняли міжетнічні конфлікти різноплемінного населення грецьких полісів.

Особливості грецької колонізації Північного Причорномор’я

1.      Колонізація походила мирним шляхом.

2.      Формою політичної організації новозаснованих міст-держав була, як правило, рабовласницька республіка

3.      У складі населення античних, особливо боспорських, міст дедалі більше зростав прошарок місцевих елементів, які відігравали все помітнішу роль у їх житті. Разом з тим відбувалася певна еллінізація навколишніх племен, прискорювався процес їхнього соціально-економічного розвитку. Зокрема, в Боспорській державі мав місце досить активний перехід до осілості місцевого кочового скотарського населення.

Найдавніші свідчення про слов’ян  відносять до початку нової ери. Вони належать римським історикам І—II ст. Плінію Старшому, Таціту та грецькому географові Птолемею (II ст.). Усі троє називали слов’ян венедами. Велику увагу їм, зокрема, приділив автор історії готів Йордан у книзі «Про походження та діяння готів» (інша назва цієї книги — «Готика») 551 р.  Він називає їх іменами венети (на Віслі, анти (Подніпров’я) і склавіни ( Подунавя ).  Відомо, що вождь готів знищив весь рід антського князя Божа у 375 р. Ім’я антів від 602 р. більше не згадувалося. Про слов’ян писав  Маврикій Стратег VІ ст.-візантійський імператор династії Юстиніанів. Йому приписують працю «Стратегікон» про антів, аварів, персів. Прокопій Кесарійський VІ ст.  — візантійський  історик також залишив свідчення про слов’ян.

В результаті розселення слов’ян утворилося три гілки слов’ян: східна (росіяни, білоруси, українці),західна, південна. Велике переселення народів мало велике значення для подальшої долі слов'ян. Підхоплені ним, слов'янські племена перемішалися й на нових територіях дали початки сучасним слов'янським народам.