Телефон гарячої лінії - 0 800 504 425 – БЕЗКОШТОВНО! Мобільні номери: +38 068-951-25-13; +38 050-550-54-11 (Viber/Telegram/WhatsApp/Skype: Dostupna Osvita UA) у робочі дні з 9:00 до 18:00

Гаряча лінія у регіонах:

Краматорськ

0 800 50 45 22 – БЕЗКОШТОВНО!
+38 066 113 93 75
+38 097 904 71 91
Skype: Dostupna Osvita Kramatorsk
Сєвєродонецьк

0 800 50 45 11 – БЕЗКОШТОВНО!
+38 099 345 20 76
+38 097 983 65 31
Skype: Dostupna Osvita Severodonetsk

Херсон

0 800 50 45 70 – БЕЗКОШТОВНО!
+38 097 983 65 91
+38 095 875 74 99
Skype: Крим ДоступнаОсвіта

Дати:

1187 р. – перша згадка назви „Україна” в писемних джерелах;

12381264 рр. – правління Данила Романовича;

1240 р. – захоплення Києва монголами.

Терміни:

роздробленість – розпад держави на окремі самостійні території

федеративна монархія – союз князівств

колективний сюзеренітет – спільне правління державою кількома представниками правлячої династії, наприклад Ярославичі на Русі

золотоординське ярмо – система залежності підкорених територій від Золотої Орди

Персоналії:

Ярослав Осмомисл (1130-і pp. — 1187) — князь галицький (1153—1187). Названий Осмомислом в «Слові о полку Ігоревім» (той, що має вісім смислів, тобто розумний, мудрий). Автор «Слова о полку Ігоревім» писав: «Високо сидиш на своїм златокованім престолі, підперши гори Угорські своїми залізними військами, заступивши королеві дорогу, зачинивши ворота на Дунаї...»При вступі на престол галицьке князівство знаходилося у конфліктному стані з київським князем за деякі міста на Волині.  З іншими сусідами: Польщею і Угорщиною, Ярослав Осмомисл утримував мирні відносини, як також з Візантією та цісарем Фрідріхом І Барбароссою. За Ярослава Осмомисла розбудовано і укріплено багато галицьких міст, його заходами у 1153 — 1157 рр. збудовано у Галичі Успенський собор. Мудрою політикою за 35-річного князювання Ярослав Осмомисл створив могутню державу, з якою рахувалися всі його сусіди.

Роман Мстиславич(1199-1205рр.)По смерті останнього галицького князя з династії Ростиславичів — Володимира, сина Ярослава Осмомисла, приєднав Галичину до Волині (1199), створивши Галицько-Волинську державу. Мудрий політик і добрий полководець, жорстоко приборкавши непокірних бояр, мав підтримку у міщанства. У двох походах 1201-1202 і 1203-1204 pp. його війська розбили половців та визволили чимало бранців. Завершенням його успіхів було здобуття Києва та , включення його у сферу своїх впливів. Роман загинув влітку 1205 року у битві з поляками під Завихостом.

Данило Романович (1201—1264рр.) — князь галицько-волинський і великий князь київський (1240), перший король Русі (1253 р.). Син князя Романа Мстиславича з династії Рюриковичів. У 1211 був поставлений боярами на князювання в Галичі, але у 1212 р. вигнаний. У 1221 р. почав княжити на Волині й до 1229 р. завершив об’єднання волинських земель. У 1223 брав участь битві на р. Калка проти монголо-татар. У 1238 Данило Романович опанував Галичем, передав Волинь брату Васильку Романовичу, а потім зайняв Київ. При ньому були побудовані міста Холм, Львів, Угровськ, Данилів, відновлений Дорогочин. Данило Галицький переніс столицю Галицько-Волинського князівства з Галича в Холм. Після вторгнення монголо-татарських завойовників в Південно-Західну Русь (1240) князь, після поїздки в Золоту Орду, отримав ярлик на княжіння. Данило робив енергійні заходи для запобігання нових вторгнень, а також проти зростаючої агресії угорських і польських феодалів. У 1245 в битві під Ярославлем галицьким, війська Данила розбили полки угорських, польських феодалів та галицьких бояр, що й завершило майже 40-річну боротьбу за відновлення єдності Галицько-Волинського князівства. Данило Галицький втрутився у війну за австрійський герцогський трон та на початку 50-х рр. домігся визнання прав на нього для свого сина Романа. Розраховуючи на західних союзників для протистояння Орді погодився прийняти від папської курії в 1253 королівський титул. Час князювання Данила Романовича було періодом найбільшого економічного культурного піднесення і політичного посилення Галицько-Волинської держави.

Юрій І Львович - після смерті Лева одноосібним правителем Галичини і Волині став Юрій І ( 1301 – 1308 рр.) Він отримав титул «король Русі». У 1303 р Юрій дав згоду на заснування власної митрополії в Галичині.

Юрій II Болеслав(1325—1340).  Будучи католиком, прийняв православну віру й ім’я Юрій.  Був запрошений на князювати в Галицько – Волинську державу. Масове невдоволення народу політикою Юрія II дало підставу боярам не тільки для активної агітації, а й до активних насильницьких дій. 1340 р. бояри організували проти Юрія II Болеслава змову і отруїли його у Володимирі. З його смертю Галицько – Волинська держав припинила своє існування.

 

 

Факти:

Причини роздробленості Київської Русі:

         Посилення удільних князівств

         Занепад торгового шляху “З варяг у греки ”

         Значна віддаленість земель

         Панування натурального господарства

    Процес формування народностей: на основі племен Київської Русі утворилися український, білоруський і російський народи. Територія України сформувалася з Київського, переяславського, Чернігівського, Галицького і Волинського князівств.

Наслідки феодальної роздробленості

         Міжусобна боротьба підірвала сили князівств

         Роздробленість сприяла формуванню українського, російського та білоруського народів

         Міжусобна боротьба спричинила руйнування культурних пам'яток

Монгольська навала на південно-західні   землі   Русі.

На межі ХІІ-ХІІІ ст. монгольські союзи племен, що кочували в степах на північ від Китаю, об’єднались під владою талановитого вождя Темучина (у 1206 р. він прибрав собі титул Чингізхана, тобто Великого хана). Він зумів спрямувати енергії і військову силу об’єднаних племен монголів на сусідній Китай. Оволодівши Північним і Центральним Китаєм, перейнявши воєнне мистецтво китайців у штурмі фортець, Чингізхан рушив на Середню Азію, Іран.

У 1222 р. монголо-татарські війська, подолавши Кавказ, рушили в половецькі степи. У битві, яка відбулася на Дону, половці зазнали нищівної поразки і відступили до Дніпра, сподіваючись на допомогу руських князів. Половецький хан Кобяк звернувся за допомогою до руських князів. Ті, що відгукнулися на заклик, разом з половцями зустріли монгольське військо на р. Калці (1223 p.). Русько-половецьке військо, хоча й мало чисельну перевагу, діяло неузгоджено в силу ворожнечі між князями і було по черзі розгромлене. У битві загинули шість руських князів, а з простих воїнів, за твердженням літописців, повернувся лише кожен десятий. Проте монголи також зазнали тяжких втрат і, не наважуючись продовжити похід, повернули назад. При переправі через Волгу були розгромлені волзькими болгарами.

Майже півтора десятиліття на Русі не чули про монголів. Проте у 1237 р. вони знову на чолі з онуком Чингізхана Батиєм опинились на кордонах Русі. Монгольське військо нараховувало близько 140 тис. воїнів. Спочатку вони вогнем і мечем пройшлись по землях Північно-Східної Русі, зруйнувавши міста Рязань, Суздаль, Володимир-на-Клязьмі, Ростов, Улич, Ярославль, Твер, Кострому та інші міста. Дійшовши до озера Селігер монголи повернули на південь. На цьому шляху вони потрапили на сильний опір невеликої фортеці Козельськ, яка впродовж семи тижнів чинила опір монголам. Батий назвав Козельськ, під стінами якого загинуло близько 4 тис. воїнів, «злим містом». У 1238 р. виснажені монгольські війська відійшли у половецькі степи, щоб відновити сили для нових походів.

Навесні 1239 р. військо Батия рушило у землі Південної і Південно-Західної Русі. Ним було захоплено Переяслав, Чернігів, а в грудні 1240 р. — Київ. Кияни під керівництвом воєводи Дмитра мужньо чинили опір шість тижнів, але їх опір було зламано. Останні захисники міста загинули під уламками Десятинної церкви. Наступного 1241 р. монголо-татари розорили галицько-волинські землі і рушили далі.

Русь і народи Центральної Європи своїм героїчним опором врятували Західну Європу від монгольської навали.

Наслідки монгольського завоювання для руських князівств:

·         руйнація і занепад ролі міст;

·         занепад ремесла і торгівлі;

·         значні демографічні втрати;

·         знищення значної кількості представників руської еліти. Наслідки навали були катастрофічними для руських князівств.

·         руські землі не було безпосередньо включено до складу Золотої Орди (за деяким виключенням);Тут перебували  баскаки – намісники золотоординського хана в руських землях для збирання данини(ясак). Руські князі отримували ярлик - грамоту від монгольського хана як дозвіл на князювання.

·         на території Русі не існувало постійно діючого адміністративного апарату завойовників;

·         толерантне ставлення монголів до християнства і православного духовенства.

Незважаючи на такі наслідки, навала не зупинила розвитку розорених земель.

Галицько-Волинське князівство(1199—1340рр.) — південно-західне руське князівство династії Рюриковичів, утворене у результаті об’єднання Галицького і Волинського князівств Романом Мстиславичем. З другої половини 13 століття стало королівством, головним законним спадкоємцем Київської династії та продовжувачем руських політичних і культурних традицій.


Галицько-Волинське
князівство було одним з найбільших князівств в період у феодальної роздробленості Русі. До його складу входили Галицькі, Перемишльські, Звенигородські, Теребовльські, Володимирські, Луцькі, Белзькі і Холмськіземлі, а також території сучасного Поділля і Бессарабії.

Князівство проводило активну зовнішню політику у Східній і Центральній Європі. Його головними ворогами були Польща, Угорщина та половці, а з середини 13 століття — також Золота Орда і Литва. Для протидії агресивним сусідам Галицько-Волинське князівство неодноразово укладало союзи із католицьким Римом і тевтонцями.

Після занепаду Києва Галицько-Волинське князівство було опорою української державності, що захиталася в період феодальної роздробленості Русі.

У цій ролі обидва князівства перейняли велику частку київської спадщини щодо державного устрою, правових основ, системи управління державою й водночас запобігали захопленню західноукраїнських земель Польщею. Тим самим у переломний момент історії вони зберегли в українців, почуття культурної та політичної ідентичності, забезпечили подальший розвиток руської етнічної спільності і зберегли при цьому етнографічні регіональні особливості.

За своєю класовою сутністю Галицько-Волинська держава була феодальною, а за формою – єдина держава з двірсько-вотчинною системою управління, на чолі якої стояв монарх – великий князь. Право Галицько-Волинської держави, як і Київської Русі в цілому, створювалося на місцевому, вітчизняному ґрунті - “звичаєвому праві”, в ньому відображалися відносини, притаманні Русі, закріплялися порядки, обумовлені природою феодального суспільства, що складалося.

Чернігівське князівство

У першій половині 13 століття, в наслідок дальшого дроблення на уділи та довгої боротьби чернігівських князів за Київ і Галич, що велася з перемінним успіхом, Чернігівське князівство занепало. У 1223 битві на Калці загинув чернігівський князь Мстислав Святославич.

18 жовтня 1239 Чернігів був захоплений монголами, а князь Мстислав Глібович урятувався лише втечею до Угорщини. Його наступник Михайло Всеволодович був убитий монголами під час відвідин Орди (леґендазробила з нього мученика за віру). Чернігівське князівство, розділене на низку уділів, на довгий час потрапило у безпосередню залежність від Орди. Частинана селення відійшла на північ, де постав новий центр — Брянськ. Останнім знаним чернінігвським князем з лінії Ольговичів був Леонтій (бл. 1300).

У 13551356 роках литовський князь Ольгерд Гедимінович приєднав землі Чернігівського князівства до Литви та на удільних столах посадив своїх синів, і Чернігівське князівство як цілість перестало існувати.

Переяславське князівство

Переяславське князівство було форпостом Русі в обороні від грабіжницьких нападів половців, проти яких вели боротьбу переяславські князі Всеволод I Ярославич, Володимир Мономах та ін.

В сер. 12 ст., під час боротьби Юрія I Долгорукого проти Ізяслава II Мстиславича за Київ, Переяславське князівство переходило з рук у руки, поки не було закріплене за нащадками Юрія.

В 1239 р. Переяславське князівство було спустошене монголо-татарськими загарбниками і припинило своє існування.

Київське князівство

Київське князівство  втратило роль центру Київської Русі з 13 ст.Після невдалої спроби князя Данила Галицького закріпитися у Києві та вбивства татарами князя Михайла Всеволодовича, що намагався проводити самостійну політику, на деякий час татари надають «ярлик» на Київ - суздальсько-володимирським князям. З 1362 року Київське князівство перейшло до складу Великого князівства Литовського.